Уже в І ст. н. е. було відомо, що під час проходження через прозорий монокристал формою шестикутної призми сонячне світло розкладається в кольорову смужку — спектр. Ще раніше, в IV ст. до н. е., давньогрецький учений Аристотель висунув свою теорію кольорів. Він вважав, що основним є сонячне (біле) світло, а всі інші кольори отримують із нього шляхом додавання різної кількості темного світла. Таке уявлення про світло панувало в науці аж до XVII ст., незважаючи на те, що були проведені численні досліди з розкладання сонячного світла за допомогою скляних призм.
Досліджуючи природу кольорів, Ньютон думав і виконав цілий комплекс різних оптичних експериментів. Зробивши невеликий отвір у ставні вікна затемненої кімнати, Ньютон поставив на шляху пучка променів, що проходили через цей отвір, скляну призму. На протилежній стіні він одержав зображення у вигляді смужки кольорів, що чергуються. Отриманий у такий спосіб спектр сонячного світла Ньютон розділив на сім кольорів веселки — червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. У наступних дослідах з дисперсії Ньютонові вдалося з’єднати кольорові промені в біле світло. У результаті своїх досліджень Ньютон, на відміну від Аристотеля, дійшов висновку, що в разі змішування «білизни й чорноти ніяких кольорів не виникає...». Всі кольори спектра містяться безпосередньо в сонячному світлі, а скляна призма лише розділяє їх, тому що скло по-різному заломлює різні кольори. Найбільш сильно заломлюються фіолетові промені, найслабше — червоні.
Немає коментарів:
Дописати коментар